Галина Яворська — юристка за професією, але наразі займається виготовленням безпілотників, які є основою української армії, що відбивається від російських загарбників. Про це йдеться у спецрепортажі Politico, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
«Коли мій чоловік пішов на війну, я зрозуміла, що також хочу бути корисною. Він – оператор безпілотника. Тому близько року тому я вирішила приєднатися до невеликого виробництва безпілотників. Ми починали зі 70 безпілотників на місяць, а тепер можемо виробляти кілька тисяч на тиждень. Наша команда також зросла із шести осіб до 40, десять із яких — жінки», – розповідає Яворська.
На відміну від українських чоловіків боєздатного віку, жінки мають право виїжджати з України, але багато з них вирішили залишитися, деякі добровільно пішли до армії, а інші зайняли ніші в економіці, що утворилися через відсутність чоловіків.
Хоча жінки замінили чоловіків на вакансіях від будівництва до керування вантажівками, вони також представлені на оборонних підприємствах, де становлять 38% робочої сили у державному оборонному концерні «Укроборонпром». Ще більше роботи у приватному оборонному секторі.
«Зараз скрізь не вистачає людей. Я вважаю, що жінки мають активізуватись. Війна важко позначається на нас, але це також шанс для нас здобути нову професію, переглянути свої навички», — вважає Яворська.
Це те, чим опікується і Юлія Висоцька. Вона є провідним менеджером з продажу у Praktika – компанії, яка до війни спеціалізувалася на сейфах та іншому обладнанні для банківської сфери, а також на куленепробивному склі. У 2009 році компанія виготовила свій перший бронеавтомобіль «Козак».
«Тоді він нікого не цікавив. Але ми продовжували працювати над ним. Тому з початком війни знали, як це робити та змогли швидко переорієнтувати наше виробництво», — зазначає Висоцька.
Наразі «Козак» перебувають на передовій та брали участь в українському наступі у Курській області Росії.
У цеху під офісом Praktika – десятки чоловіків у захисному екіпіруванні ллють розплавлений метал, який потім виковують у броньові листи, а повітря тим часом наповнюється звуком зварювання.
Висоцька, яка також є головою Ліги оборонних підприємств України, лобістської організації у сфері промисловості, заявила, що немає часу на чоловічий шовінізм, доки Україна бореться за своє життя.
«Я ніколи не стикалася з якоюсь формою сексизму в цій галузі. У нас жінка очолює найвищу оборонну закупівельну агенцію, і жінка є заступником міністра стратегічних галузей промисловості… жінки займають так багато різних посад. І я вважаю, що дискримінацією є навіть думка про те, що ми маємо якесь особливе ставлення», — підкреслює Висоцька.
Потреба додаткових працівників є гострою. З початку вторгнення Росії у лютому 2022 року, Україна втратила понад 30% своєї робочої сили, або 5,5 мільйона осіб, через мобілізацію, міграцію та окупацію українських територій Росією.
«Жінки мають відігравати провідну роль в економіці країни. Оскільки наші чоловіки захищають Україну і роблять все, щоб війна не прийшла до нас, ми маємо допомагати їм на фронті, ходити на курси та опановувати інші професії», – наголошує Яворська.
Корисне відволікання
Яворська також не зіткнулася із дискримінацією на своїй новій нічній роботі.
Хоча вона ніколи не виявляла здібностей до робітничих професій, тепер паяє деталі для дронів.
«Мені подобається, що на нашому підприємстві жінки не отримують легших завдань. Ми всі разом працюємо на виробничій лінії», – каже вона.
Незважаючи на велике навантаження, Яворська все одно знаходить час, аби виготовити один або два дрони і відправити їх чоловікові.
Робота також допомагає їй відчувати, що вона робить свій внесок у військові зусилля.
«Це допомагає мені. Це цікаво, я навчилася паяти. Виготовляти дрони після роботи складно, але це допомагає мені почуватися корисною і не думати про те, як мій чоловік справляється на фронті кожну секунду мого часу. І я думаю, що інші дружини солдатів також повинні робити це, щоб відволіктися», – рекомендує Яворська.
Укриття на фабриці
40-річна Валентина також долучились до оборонної промисловості. Вона є головою ради директорів оборонного монополіста, тому попросила змінити її ім’я з міркувань безпеки, побоюючись, що інакше її можуть впізнати росіяни.
Коли Росія вперше напала на Україну у 2022 році, Валентина повернулася на свою роботу в оборонній компанії лише на кілька місяців після декретної відпустки.
Вона залишалася на заводі, який також укривав близько 4000 мирних жителів у бомбосховищі.
«Я пам’ятаю почуття первісного страху, коли спостерігала, як горизонт жовтіє вночі. Ми готувалися зупинити російську армію у Києві», – згадує Валентина.
Виробництво тривало навіть тоді, коли район опинився в оточенні, а пошук продуктів харчування став справжньою проблемою. Людям доводилося ділитися продуктами, іноді з’їдаючи лише одне яйце на день. Декілька провідних фахівців, включаючи заступника Валентини, пішли на війну добровольцями; їх місця зайняли жінки та пенсіонери.
«Мій нинішній персонал переважно дуже досвідчений. Так, їм важко працювати, але їхній досвід – безцінний, хоча деяким із них 80 років і більше», – розповідає Валентина.
У травні 2022 року, коли росіяни відступали з Києва, мирні жителі, що ховалися на фабриці, пішли. Але Валентина, як і раніше, часто спить на розкладачці у своєму офісі через велике навантаження.
«У моєї дитини – особливі потреби. Тепер я бачу її тільки у вихідні дні. Завдяки мамі я можу працювати багато годин. Іноді коли всі йдуть, я роблю пельмені і кладу їх у морозильну камеру. Тому ми ніколи не голодуватимемо, якщо знову опинимося в оточенні», – стверджує Валентина.
Найбільше вона боїться, що росіяни можуть повернутись знову. Поки країна не стане безпечною, вона поставила на паузу свої життєві плани, зокрема купівлю нового килима.
«Я не хочу відчувати страху і [незнання] того, що відбувається за парканом. Але ми маємо бути готовими до всього», — наголошує Валентина.
І це надає її роботі особливого значення.
«Вони повинні навчитися робити високоякісну зброю, добре її зберігати та поважати. Зброя гарантує збереження вашого життя і, принаймні, ненапад для ще одного покоління. Виявилося, що найголовніше у цьому житті – це зброя», – резюмує Валентина.
Інформує foreignukraines.com
